Фізична реабілітація інфаркту міокарда, визначення ступеня тяжкості

21.10.2015

Інфаркт міокарда.
Симтоми інфаркту міокарда, опис захворювання. Физческая реабілітація.

Інфаркт міокарда представляє собою ішемічний некроз серцевого м’яза, обумовлений коронарною недостатністю. В більшості випадків основою інфаркту міокарда є коронарний атеросклероз. Поряд з головними факторами гострої недостатності коронарного кровообігу (тромбоз, спазми судин, звуження просвіту судини, атеросклеротичне зміна коронарних артерій) велику роль у розвитку інфаркту міокарда відіграють недостатність колатерального кровообігу у вінцевих артеріях, тривала гіпоксія (кисневе голодування), надлишок катехоламінів, нестача іонів калію і надлишок натрію, що зумовлюють тривалу ішемію клітин. Інфаркт міокарда — захворювання поліетіологічне. У його виникненні безсумнівну роль відіграють фактори ризику: гіподинамія, надмірне харчування і збільшений вага, стреси, цукровий діабет. високий рівень холестерину в крові та ін

Розміри і локалізація інфаркту міокарда залежать від калібру і топографії закупореній або звуженої артерії, у зв’язку з чим розрізняють:

а) гострий інфаркт міокарда — великовогнищевий, захоплюючий стінку, перегородку, верхівку серця;

б) дрібновогнищевий інфаркт, вражає частина стінки;

в) мікроінфаркт, коли вогнища інфаркту видно тільки під мікроскопом.

При интрамуральном інфаркті міокарда некроз вражає внутрішню частину м’язової стінки, а при трансмуральной — всю товщину стінки. Місце некрозу заміщується сполучною тканиною, яка поступово перетворюється на рубцеву. Розсмоктування некротичних мас і утворення рубцевої тканини триває 1,5 — 3 місяці.

Захворювання зазвичай починається з появи інтенсивних болів за грудиною і в області серця; болі тривають годинами, а іноді до трьох днів, затихають повільно і переходять у тривалу тупий біль. Вони носять стискаючий, роздирає характер і іноді бувають настільки сильними, що викликають шок, що супроводжується падінням кров’яного тиску, сильної блідістю обличчя, холодним потом і втратою свідомості. Слідом за болем протягом півгодини (максимум 1 — 2 год) розвивається гостра серцево-судинна недостатність. На 2 — 3-й день відзначається підвищення температури, розвивається нейтрофільний лейкоцитоз, збільшується швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). Вже в перші години розвитку інфаркту міокарда з’являються характерні зміни електрокардіограми, що дозволяють уточнити діагноз і локалізацію інфаркту. Медикаментозне лікування в цей період спрямовано насамперед на купірування больового синдрому, на боротьбу із серцево-судинною недостатністю, а також попередження повторних тромбозів коронарних (застосовуються антикоагулянти — засоби, що зменшують згортання крові).

Рання рухова активізація хворих сприяє розвитку колатерального кровообігу, сприятливо впливає на фізичний та психічний стан хворих, скорочує період госпіталізації та не збільшує ризику смертельного результату.

Етапи реабілітації хворих інфарктом міокарда.

Фізична реабілітація хворих інфарктом міокарда складається з трьох етапів, кожен з яких має свої завдання і відповідні форми лікувальної гімнастики.

Стаціонарний етап реабілітації хворих.

Фізичні вправи на цьому етапі мають велике значення не тільки для відновлення фізичних можливостей хворих інфарктом міокарда, але й важливі як засіб психологічного впливу, вселяє у хворого віру в одужання і здатність повернутися до праці і суспільство. Тому, чим раніше і з урахуванням індивідуальних особливостей захворювання будуть розпочаті заняття лікувальною гімнастикою, тим краще буде загальний ефект. Фізична реабілітація на стаціонарному етапі спрямована на досягнення такого рівня фізичної активності хворого, при якому він міг би обслужити себе, піднятися на один поверх по сходах і здійснювати прогулянки до 2 — 3 км в 2 — 3 прийоми протягом дня без істотних негативних реакцій.

Завдання ЛФК на першому етапі передбачають:

— профілактику ускладнень, пов’язаних з постільним режимом (тромбоемболія, застійна пневмонія, атонія кишечника і ін);

— поліпшення функціонального стану серцево-судинної системи (у першу чергу тренування периферичного кровообігу при щадною навантаженні на серце);

— створення позитивних емоцій і надання тонізуючого впливу на організм;

— тренування ортостатичної стійкості і відновлення простих рухових навичок.

Активізація рухової активності і характер ЛФК залежать від класу тяжкості захворювання. Програма фізичної реабілітації хворих на ІМ в лікарняній фазі будується з урахуванням приналежності хворого до одного з 4-х класів тяжкості стану. Клас тяжкості визначають на 2 — 3 день хвороби після ліквідації больового синдрому і таких ускладнень, як кардіогенний шок, набряк легень, важкі аритмії. Ця програма передбачає призначення хворому того чи іншого характеру побутових навантажень, методику занять лікувальною гімнастикою і допустиму форму проведення дозвілля. Стаціонарний етап реабілітації ділиться на 4 ступені.

Щабель 1 охоплює період перебування на постільному режимі. Фізична активність в обсязі підсходинки «а» допускається після ліквідації больового синдрому і важких ускладнень гострого періоду і зазвичай обмежується строком на 24 години. З переведенням хворого на підсходинки «б» йому призначають комплекс лікувальної гімнастики. Основне призначення цього комплексу — боротьба з гіпокінезією в умовах постільного режиму і підготовка хворого до можливо раннього розширення фізичної активності. Лікувальна гімнастика відіграє також важливу психотерапевтичну роль. Після початку занять лікувальною гімнастикою і вивчення реакції хворого на неї (пульс, самопочуття) проводиться перше присадка хворого в ліжку, звісивши ноги, з допомогою сестри або інструктора ЛФК на 5 — 10 хв 2 — 3 рази в день. Хворому роз’яснюють необхідність суворого дотримання послідовності рухів кінцівок і тулуба при переході з горизонтального положення у положення сидячи. Інструктор чи сестра повинні допомагати хворому сісти і спустити ноги з ліжка і проконтролювати реакцію хворого на дану навантаження. Лікувальна гімнастика включає в себе рух в дистальних відділах кінцівок, ізометричні напруги великих м’язових груп нижніх кінцівок і тулуба, статичне дихання. Темп виконання рухів повільний, підпорядкований дихання хворого. Після закінчення кожної вправи передбачається пауза для розслаблення і пасивного відпочинку. Вони складають 30 — 50% часу, що витрачається на всі заняття. Тривалість заняття 10 — 12 хв. Під час заняття треба слідкувати за пульсом хворого. При збільшенні частоти пульсв більш ніж на 15 — 20 ударів роблять тривалу паузу для відпочинку. Через 2 — 3 дня успішного виконання комплексу можна проводити його повторно у другій половині дня.

Критерії адекватності даного комплексу ЛГ:

— почастішання пульсу не більше, ніж на 20 ударів; дихання не більш, ніж на 6 — 9 уд/хв;

— підвищення систолічного тиску на 20 — 40 мм рт. ст. діастолічного — на 10 — 12 мм рт. ст. або ж урежение пульсу на 10 уд/хв, зниження артеріального тиску не більше, ніж на 10 мм рт. ст.

Ступінь 2 включає обсяг фізичної активності хворого в період палатного режиму до виходу його в коридор. Переклад хворих на 2-й ступінь здійснюється у відповідності з терміном хвороби і класом тяжкості. Спочатку на ступені активності 2 А хворий виконує комплекс ЛГ № 1 лежачи на спині, але кількість вправ зростає. Потім хворого переводять на підсходинки «б», йому раз — вирішують ходити спочатку навколо ліжка, потім по палаті, є сидячи за столом. Хворому призначається комплекс ЛГ № 2.

Основне призначення комплексу № 2:

попередження наслідків гіподинамії, щадна тренування кардиореспи — раторной системи;

підготовка хворого до вільному пересуванню по коридору і сходами. Темп вправ, виконуваних сидячи, поступово збільшується, рухи в дистальних відділах кінцівок замінюються рухом в проксимальних відділах, що втягує в роботу великі групи м’язів. Після кожної зміни положення тіла слід пасивний відпочинок. Тривалість занять 15 — 17 хв.

На підсходинки 2 Б хворий може проводити ранкову гігієнічну гімнастику з деякими вправами комплексу ЛГ № 2, хворому дозволяються тільки настільні ігри(шашки, шахи та ін), малювання, вишивання, плетіння, макраме та ін. і при хорошій переносимості навантажень ступені 2 Б хворого переводять на 3-ю ступінь активності. У хворих віком 61 рік і старше або страждали до цього ЇМ артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (незалежно від віку) або вже раніше переносили ЇМ (також незалежно від віку) зазначені строки подовжуються на 2 дні.

Щабель 3 включає період від першого виходу хворого в коридор до виходу його на прогулянку на вулицю. Основні завдання фізичної реабілітації на цьому ступені активності: підготовка хворого до повного самообслуговування, до виходу на прогулянку на вулицю, до дозованої ходьби в тренирующем режимі. На підсходинки 3 А хворому дозволяють виходити в коридор, користуватися загальним туалетом, ходити по коридору (від 50 до 200 м 2 — 3 прийоми) повільним кроком (до 70 кроків в 1 хвилину). ЛГ на цій підсходинки проводять, використовуючи комплекс вправ №2, але кількість повторень кожної вправи поступово збільшується. Заняття проводяться індивідуально або малогрупповым методом з урахуванням індивідуальної реакції кожного хворого на навантаження.

При адекватної реакції на навантаження підсходинки 3 хворих переводять на режим підсходинки 3 Б. Їм дозволяють прогулянки по коридору без обмеження відстаней і часу, вільний режим в межах відділення, повне самообслуговування, миття під душем. Хворі освоюють підйом спочатку на проліт сходів, а потім на поверх. Цей вид навантаження вимагає ретельності контролю і здійснюється в присутності інструктора ЛФК, який визначає реакцію хворого по пульсу, артеріального тиску і самопочуттю. На підсходинки Б значно розширюється обсяг навчають навантаження. Хворому призначають комплекс лікувальної гімнастики №3.

Основні завдання ЛГ — підготувати хворого до виходу на прогулянку, до дозованої тренувальної ходьби і до повного самообслуговування. Виконання комплексу вправ сприяє щадною тренуванні серцево-судинної системи. Темп виконання вправ повільний з поступовим прискоренням. Загальна тривалість заняття- 20 — 25 мін. Хворим рекомендується самостійно виконувати комплекс ЛГ №1 у вигляді ранкової гімнастики або в другій половині дня.

Початок ступені активності 4 знаменується виходом хворого на вулицю. Перша прогулянка проводиться під контролем інструктора ЛФК, вивчає реакцію хворого. Хворий робить прогулянку на дистанцію 500 — 900 м в 1 — 2 прийоми з темпом ходьби 70, а потім 80 кроків в 1 хв. На ступені активності 4 призначається комплекс ЛГ № 4. Основні завдання ЛГ № 4 — підготувати хворого до переведення у місцевий санаторій для проходження другого етапу реабілітації або до виписки додому під нагляд дільничного лікаря. На заняттях використовують рух у великих суглобах кінцівок з поступово зростаючою амплітудою і зусиллям, а також для м’язів спини і тулуба. Темп виконання вправ середовищ — ний для рухів, не пов’язаних з вираженим зусиллям, і повільний для рухів, що вимагають зусиль. Тривалість занять до 30 — 35 хв. Паузи для відпочинку обов’язкові, особливо після виражених зусиль або рухів, які можуть викликати запаморочення. Тривалість пауз для відпочинку 20 — 25 % тривалості всього заняття.

Особливу увагу слід звертати на самопочуття хворого і його реакцію на навантаження. При появі скарг на неприємні відчуття (біль у грудях, задишка, втома і т. д.) необхідно припинити або полегшити техніку виконання вправ, скоротивши число повторень, і додатково ввести дихальні вправи. Під час виконання вправ частота серцевих скорочень (ЧСС) на висоті навантаження може досягти 100 — 110 уд/хв. Наступні підсходинки 4 Б і 4 відрізняються від попередньої нарощуванням темпу ходьби до 80 кроків/хв і збільшенням маршруту прогулянки 2 рази в день до 1 — 1,5 км. Хворий продовжує займатися комплексом ЛГ №4, збільшуючи кількість повторень вправ за рішенням інструктора.ЛФК, який оцінює вплив навантажень, контролюючи пульс і самопочуття хворого. Прогулянки поступово збільшуються до 2 — 3 км в день в 2 — 3 прийоми, темп ходьби- 80 — 100 кроків/хв

Рівень навантажень щаблі 4 доступний хворим до переведення їх в санаторій :

приблизно до 30-го дня хвороби — хворим 1-ro класу тяжкості;

до 31 — 45 дні — 2-го класу і 33 — 46 дня — 3-го;

хворим 4-го класу тяжкості терміни цього рівня активності призначаються індивідуально.

В результаті заходів з фізичної реабілітації до кінця перебування у стаціонарі хворий, який переніс інфаркт міокарда. досягає рівня фізичної активності, допускає переклад його у санаторій. — він може повністю себе обслуговувати, підніматися на 1 — 2 прольоти сходів, здійснювати прогулянки на вулиці в оптимальному для нього темпі (до 2 — 3 км в 2 — 3 прийоми на день).

Диспансерно-поліклінічний етап реабілітації хворих.

Хворі, які перенесли інфаркт міокарда. на диспансерно-поліклінічному етапі відносяться до категорії осіб, що страждають хронічною ішемічною хворобою серця з постінфарктним кардіосклерозом. Завдання фізичної реабілітації на цьому етапі наступні:

відновлення функції серцево-судинної системи шляхом включення механізмів компенсації кардіального і экстракардиального характеру;

підвищення толерантності до фізичних навантажень;

вторинна профілактика ІХС;

відновлення працездатності і повернення до професійного праці, збереження віднов — новленной працездатності;

можливість часткової або повної відмови від медикаментів; поліпшення якості життя хворого.

На поліклінічному етапі реабілітація поруч авторів поділяється на 3 періоди; щадний, щадно-тренувальний і тренувальний. Деякі додають четвертий — підтримує. Найкращою формою є тривалі тренувальні навантаження. Вони протипоказані тільки при аневризмі лівого шлуночка, частих нападах стенокардії малих зусиль і спокою, серйозних порушеннях серцевого ритму (миготлива аритмія, часта политопная або групова екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія, артеріальна гипертен — зія зі стабільно підвищеним діастолічним тиском (вище 110 мм рт. ст.), схильності до тромбоэмболическим ускладнень.

До тривалих фізичних навантажень хворим, що перенесли ІМ, дозволяється приступати через 3 — 4 місяці після нього. За функціональним можливостям, що визначаються за допомогою велоергометрії, спироэргометрии або клінічними даними, хворі відносяться до 1 — 2-го функціональних класів — сильна група, або до 3-го — слабка група. Якщо заняття (групові, індивідуальні) проводяться під наглядом інструктора ЛФК, медичного персоналу, то вони називаються контрольованими або частково контрольованими, проведеними в домашніх умовах за індивідуальним планом.

Хороші результати фізичної реабілітації після інфаркту міокарда на поліклінічному етапі дає методика, розроблена Л. Ф. Ніколаєвої, Д. А. Ароновим і Н.А. Білій.

Курс тривалих контрольованих тренувань підрозділів визначається на 2 періоди:

підготовчий, тривалістю 2 — 2,5 місяці, і основний, тривалістю 9 — 10 місяців (останній підрозділяється на 3 підперіоди). У підготовчому періоді заняття проводяться груповим методом у залі 3 рази в тиждень по 30 — 60 хв. Оптимальне число хворих у групі 12 — 15 осіб. У процесі занять методист повинен стежити за станом займаються: за зовнішніми ознаками стомлення, за суб’єктивними відчуттями, ЧСС, частоти дихання та ін. При позитивних реакцій на ці навантаження хворих переводять в основний період тривалістю 9 — 10 місяців. Він складається з етапів. Перший етап основного періоду триває 2 — 2,5 місяці. У заняття на цьому етапі включаються:

1) вправи у тренирующем режимі з числом повторень окремих вправ до 6 — 8 разів, виконуються в середньому темпі;

2) ускладнена ходьба на носках, п’ятках, на внутрішній і зовнішній стороні стопи по 15 — 20 с);

3) дозована ходьба в середньому темпі в вступної та уклади — тельний частинах заняття; в швидкому темпі (120 кроків/хв), двічі в основній частині (4 хв);

4) дозований біг в темпі 120 — 130 кроків/хв або ускладнену ходьбу («лижний крок», ходьба з високим підніманням колін протягом 1 хв);

5) тренування на велоергометрі з дозуванням фізичного навантаження за часом (5 — 10 хв) і потужності (75% від індивідуальної порогової потужності). При відсутності велоергометра можна призначити сходження по сходинках тієї ж тривалості; 6) елементи спортивних ігор.

ЧСС під час навантажень може становити 50 — 60% порогової у хворих 3-го функціонального класу (слабка група) і 65 — 70% — у хворих 1-го функціонального класу («сильна група»). При цьому пік ЧСС може досягати 135 уд/хв, з коливаннями від 120 до 155 уд/хв

Під час занять ЧСС типу «плато» може досягати 95 — 105 уд/хв в слабкій і 105 — 110 — у сильній підгрупах. Тривалість навантаження на цьому пульсі- 7 — 10 хв. На другому етапі (тривалість 5 місяців) програма тренувань ускладнюється, збільшуються тяжкість і тривалість навантажень. Застосовується дозований біг у повільному і середньому темпі (до 3 хв), робота на велоергометрі (до 10 хв) з потужністю до 90% від індивідуального порого вого рівня, гри у волейбол через сітку (8 — 12 хв) з забороною стрибків і однохвилинною відпочинком через кожні 4 хв. ЧСС при навантаженнях типу плато досягає 75% від порогового у слабкій групі і 85% — в сильною. Пік ЧСС досягає 130 — 140 уд/хв. Зменшується роль ЛГ і збільшується значення циклічних вправ і ігор. На третьому етапі тривалістю 3 місяці відбувається інтенсифікація навантажень не стільки за рахунок збільшення «пікових» навантажень, скільки внаслідок подовження фізичних навантажень типу «плато» (до 15 — 20 хв). ЧСС на піку навантаження досягає 135 уд/хв в слабкій і 145 — в сильній підгрупах; приріст пульсу при цьому становить більше 90% по відношенню до ЧСС спокою і 95 — 100% по відношенню до порогової ЧСС.

«Фізична реабілітація», С. М. Попов, 2 005 р

Короткий опис статті: реабілітація після інфаркту міокарда Фізичне навантаження після перенесеного інфаркту міокарда, реабілітація в умовах стаціонару, в санаторії, опис захворювання, симптоми інфаркт міокарда судини фізичні вправи санаторне лікування діабет

Джерело: Фізична реабілітація інфаркту міокарда, визначення ступеня тяжкості захворювання, перспективи на майбутнє…

Також ви можете прочитати